САРКА́ЗМ, у, чол.
1. Злісна, уїдлива насмішка, їдка іронія. [Поет:] От працювати мушу, щоб підживити душу, на вбраннячко дружині, на забавки дитині, собі ж хоч би на хліб… [Муза (з понурим сарказмом):] Мені ж на що? на гріб? (Леся Українка, I, 1951, 298); — Надзвичайно цікаві міркування, — так само тихо зауважив Каргат. Петушек розчув сарказм в його голосі (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 131); У лаконічній, дотепній байці сарказм виступає більш грізним суддею пороків, ніж юрист (Літературна газета, 29.VII 1958, 3).
2. перев. мн. сарказми, ів. Уїдливі, злісно-глузливі зауваження. Сергій сьогодні менше сипле сарказмами, настроєний скоріше на філософський лад (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 11).