САМОЗАДОВОЛЕНИЙ

САМОЗАДОВО́ЛЕНИЙ, а, е. Який відчуває задоволення самим собою і не приховує цього, усвідомлюючи свої достоїнства, заслуги, переваги та ін.; самовдоволений. Ненависть і огиду почував письменник до самозадоволених і пихатих представників іноземної буржуазії (Радянська Україна, 17.IX 1949, 3); Самозадоволена людина;  * Образно. Розвалини хат поросла густа та висока кропива, а по колишніх подвір’ях розсіялися розкішні та самозадоволені будяки (Іван Франко, V, 1951, 118);
//  Який виражає задоволення самим собою. Обличчя Цимбала розпливлося в широку самозадоволену усмішку (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 57); Мати мусила носити їм [фашистам] воду, варити для них і мовчки терпіла всі образи. Толя намагався не сидіти дома, щоб не бачити їхніх самозадоволених пик (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 118).