САМОВДОВО́ЛЕНИЙ, а, е. Який відчуває вдоволення самим собою і не приховує цього, усвідомлюючи свої достоїнства, заслуги, переваги тощо. Килина — обмежена самовдоволена селянка, яка живе в достатках (Українська література, 9 клас, 1957, 278); Нестеренко засміявся тихим сміхом самовдоволеної людини (Максим Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 166);
// Який виражає самовдоволення, свідчить про нього. Було в його легкій ході, в самовдоволеному виразі обличчя щось таке привабне, що незнайомі жінки усміхалися йому (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 217); Серед напівроздягнених, приречених людей — бундючні постаті есесівців з самовдоволеними посмішками (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 149).
САМОВДОВОЛЕНИЙ
Тлумачення слова