САМОУ́К, а, чол.
1. Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника. Самоук.. Федотов.. став основоположником критичного реалізму в російському живописі (Радянська Україна, 4.VII 1965, 4); В листах надсилають мені й ноти, написані обдарованими самоуками (Павло Тичина, III, 1957, 320).
2. у знач. присл. самоуком. Самостійно, без систематичного навчання, без керівництва. Самоуком Петро Алексеєв навчився грамоти й жадібно шукав відповіді у книгах на питання про становище робітників і селян (Історія СРСР, II, 1957, 246).