САМОТІТИ, ію, ієш, недок.
1. Бути розташованим, стояти відокремлено, ізольовано від кого-, чого-небудь. По далеких горбах самотіли тихі гуцульські оседки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 317); У лісах північної Волині самотіє самотою хуторець Діброва (Літературна Україна, 30.III 1965, 1); Минає [Терентій] кучеряві груші, що сумно самотіють у полях (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 513).
2. рідко. Жити одиноко, самітньо. Я самотію в Новогрудку (Словник Грінченка);
// Бути, залишатися без догляду, уваги. Мимо проходять люди, тупа копитом в стежку осел, а садок самотіє, запущений і забутий (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 413).