САМОСІ́В, у, чол., бот., с. г.
1. Природний посів рослин насінням, що осипається. Вся надія в людей лише на падалицю, тобто на хліб, який восени зійшов по стерні від самосіву (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 78).
2. у знач. присл. самосівом. Унаслідок природного висівання. Найцінніша пасовищна трава — тонконіг лучний, через 3 — 4 роки з’являється самосівом (Колгоспник України, 10, 1960, 30).
3. Рослина, що виросла внаслідок такого висівання. Дубки, вирощені в розсаднику, міцно вкорінюються і, навпаки, дво-, трирічний самосів дуба можна легко вирвати руками (Колгоспник України, 1, 1957, 39); На грядках з’явився досить густий самосів берези, осики і сосни (Колгоспник України, 11, 1961, 37).