САМОРО́ДОК, дка, чол.
1. Велике природне зерно або шматок здебільшого благородних металів (золота, срібла, платини). — Колись тут золота жила була, — говорив він. — Діди ще хвалилися. Самородки завбільшки з велике яблуко знаходили… (Олесь Донченко, II, 1956, 39); Золотий самородок вагою 2733 грами знайдено в заплаві тайгового струмка Букарача за триста кілометрів на північ від Благовєщенська (Радянська Україна, 6.II 1965, 1); * У порівняннях. Виблискують, яскряться, як золоті самородки в гранітних скелях, у зелених вітах темні вікна перед вечірнім сонцем (Степан Васильченко, I, 1959, 247).
2. перен. Людина, у якої природний хист, нахил до чого-небудь виявилися без впливу освіти й виховання. Естетична значимість народного мистецтва велика через те, що воно, створюючись талановитими самородками із самої гущі народних мас, шліфувалося, кристалізувалося в багатовіковій колективній художній практиці цих мас (Мистецтво, 6, 1955, 6); Лука Тихонович сидів мовчазний, вражений. Він не сподівався почути такий голос.. Тепер він бачив, що ця дівчина — безцінний самородок, її голос — чудовий дар природи (Олесь Донченко, III, 1956, 105); Прокурор знову написав Сагайдакові записку: «Це неймовірно! Простий конюх і така промова. Він самородок» (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 471).