САМОЦВІ́ТНИЙ, а, е.
1. Прикм. до самоцвіт. Кареліна відряджають у Башкирію на розшуки самоцвітного каміння: топазів, яшми, гірського кришталю (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 71); А надійшла пора йому вертатись, То що тоді зробив для нього батько? Зробив йому він трон із бірюзи; Вінець обклав камінням самоцвітним (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 208); * Образно. Не завжди степ повертається до Андрія Луди то спекою, то морозом. Є в ньому стільки добра, і співу, і самоцвітної краси, яких не знайдеш ні в палацах, ні в казці, ні в сні (Володимир Бабляк, Літопис.., 1961, 106);
// Вигот. із самоцвітів, оздоблений ними. [Перелесник:] Будь моя кохана! Звечора і зрана самоцвітні шати буду приношати (Леся Українка, III, 1952, 207); Каже цариця подати їй кубок важкий, самоцвітний, Золотом красний (Микола Зеров, Вибр., 1966, 242).
2. Кольоровий, блискучий, сяючий, як самоцвіт. Самоцвітні іскри бавляться на снігових заметах, і зорі мерехтять над селом (Олесь Донченко, IV, 1957, 124); Плавали зорі. Особливо одна з них переливалася найрізноманітнішими самоцвітними барвами (Яків Качура, Вибр., 1947, 41).