РИТО́РИКА, и, жін.
1. Наука красномовства, ораторське мистецтво. Богослов’я, філософія, риторика, граматика становили основу комплексу знань, що їх здобували освічені люди на Русі (Нариси старл іст. УРСР, 1957, 504); Правильне застосування мовних засобів цікавило мислителів ще стародавньої Греції та Риму. Виникла спеціальна наука — риторика, або ораторське мистецтво (Знання та праця, 11, 1969, 30);
// Навчальний предмет, в якому викладена теорія красномовства, ораторського мистецтва. Вчителі піїтики і риторики були не тільки авторами п’єси, а і педагогами сценічного мистецтва, і режисерами шкільного театру [XVII—XVIII ст.] (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 188);
// рідко. Підручник з цього предмета. Головною категорією ораторського мистецтва є особа оратора. Старовинні риторики перелічували багато наук, конче потрібних ораторові (Наука і життя, 4, 1969, 53).
2. перен. Зовнішньо красиве, але позбавлене змісту красномовство. Лист був написаний просто, щиро, без сліду фальшивої риторики (Іван Франко, VIII, 1952, 84); Скромність завжди була окрасою справжнього таланту, а байдужість, риторика і самовдоволення — ознакою творчого безсилля (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 40).
3. заст. Назва молодшого класу духовної семінарії. Йому заманулось женитись, і він, скінчивши риторику й філософію, ..поїхав шукати собі жінки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 15).