РИШТО́ВАННЯ, РИШТУВА́ННЯ, я, сер.
1. буд. Тимчасове дерев’яне або трубчасте обладнання, що встановлюється біля стін споруди під час її відбудови, ремонту, реставрації і т. ін. Люди приставляли до стін риштовання (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 36); Високий, ніби багатоповерховий будинок у риштованнях, стояв корпус майбутнього лінкора (Вадим Собко, Шлях.., 1948, 95); Дерев’яне риштовання, яке щільно обліплювало стіни, здавалось кліткою, одягненою на будинок (Олесь Донченко, VI, 1957, 311); Він бував у Панорамі ще тоді, як її відбудовували, і потім, коли вже натягували полотна і ціла бригада художників малювала, повзаючи на стальних риштуваннях під високим склепінням (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 286); Цілий день вона носила цеглу і так налазилася по риштуваннях, що не могла триматися на ногах і спотикалася, як п’яна (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 73); * Образно. Роман [О. Копиленка] «Народжується місто».. — правдива книга про сміливих, самовідданих людей, які на риштованнях першої п’ятирічки показували зразки трудового героїзму (Історія української літератури, II, 1956, 136).
2. Тимчасовий дощаний настил на підвищенні; поміст. На майдані перед замком вкопували риштовання задля огневих штук (Олекса Стороженко, I, 1957, 370).
3. Тимчасове пристосування для підтримування чого-небудь у певному положенні. — Як же там на війні? — Погано, Тимку… Людей убивають… А мене ось… — і Федот показав очима на біле риштування, на якому лежала загіпсована рука (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 348).