РИНДА 1, и, жін.
1. Зброєносець та охоронець московських князів і царів XIV—XVII ст.
2. діал. Свиня. Скунда [сорока] скаче, ринда риє (Словник Грінченка);
// перен. Про незугарну, недоладну людину. Іди, ринде, деінде: там тебе не знатимуть і риндою не зватимуть (Номис, 1864, № 10360).
РИНДА 2, и, жін.
1. заст. Особливий дзвін, що звучить опівдні на суднах парусного флоту.
2. Судновий дзвін для подавання певних сигналів. Сьогодні вранці востаннє проспівав їм крейсерський дзвін, так звана «ринда», і командир корабля міцно потиснув обом матросам руки (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 7);
// Сигнальний підвісний інструмент на судні. «Адмирал Нахимов» нерухомо дрімав на своєму місці, зворушливо поблискуючи на Павла мідною риндою (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 259).