РВУЧКО

РВУЧКО. Присл. до рвучкий 1—2. Зігрітий спогадами, Семен немов не помічає, як рвучко вітер метляє полами його розстібну того кожушка (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 160); Орися, бліда і злякана, побачивши Тимка, рвучко встала з-за столу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 96); Коні рвучко взяли з місця (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 197); Килигей скомандував зробити перекличку. — Перший! Другий! Третій! — голосно, рвучко стали вигукувати з правого флангу фронтовики (Олесь Гончар, II, 1959, 44); Рвучко клацнув замок у дверях (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 225).