РУ́НА 1 див. руни 1.
РУ́НА 2 див. руни 2.
РУ́НА 3, рун, мн. (одн. руно, а, сер.). Молоді, густі сходи посівів; вруна. — Сей рік зарідливий буде. Подивитись на руна польові: жита такі, що й вуж не пролізе (Марко Вовчок, I, 1955, 147); Дубки стали вже вищими за жито, і тепер їхній затінок оберігав його руна (Оксана Іваненко, Дубок, 1950, 15);
// Густа, буйна зелень. Надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь льотчика (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 10); * У порівняннях. Кругом хати ріс зелений та густий, як руно, шпориш (Нечуй-Левицький, III, 1956, 323).
РУНА́, и, жін., діал. Луна. Засне долина. На калині І соловейко задріма. Повіє вітер по долині, — Пішла дібровою руна, Руна гуляє, божа мова (Тарас Шевченко, I, 1963, 18).