РУБЦЮВА́ТИЙ, а, е.
1. Який має нерівну рельєфну поверхню у вигляді рубців (у 1 знач.). Довгополиха світила дванадцятилінійний каганець із фіолетовим рубцюватим абажуром (Іван Ле, Історія радості, 1947, 54).
2. Вкритий рубцями (у 2 знач.). — Давай будемо дружити, — простягає рубцювату, чорну від заліза і мазуту, руку (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 525).