РУБЦЬО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до рубцювати. На крайній східець ґанку став рослий Палійчук, підняв угору велику, вогнем і залізом печену та рубцьовану руку, і навколо почав стихати гомін (Михайло Стельмах, I, 1962, 625);
// у знач. прикм. Ще нили рани, і навіть ремені баянів давили боляче рубцьовані плечі (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 236).
РУБЦЬОВАНИЙ
Тлумачення слова