РУ́БАНКА, и, жін.
1. діал. Колода. Він згубив і стежку ту, Що вела на гірку. Сів на рубанку товсту І заплакав гірко (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 142).
2. Сорт дрібнолистого тютюну. [Конон:] Це не махорка, а рубанка.., дух такий апетитний (Марко Кропивницький, II, 1958, 418).