РО́ЗВ’ЯЗЬ, і, жін., с. г., збірн.
1. Розв’язані (звичайно для молотьби) снопи. Легко летіли снопи до подавальниць, які гострими серпами різали перевесла, золоту розв’язь блискавично підхоплювали подружки і кидали барабанщикам (Радянська Україна, 14.VIII 1949, 2).
2. у знач. присл. розв’яззю. У незв’язаному вигляді, незв’язаним. Зрізує [жатка] стебла, відокремлює від них бур’яни і плутанину, формує зрізані стебла в порції і скидає їх розв’яззю на стерню (Колгоспна виробнича енциклопедія, I, 1956, 588).