РОЗТРУШЕНИЙ

РОЗТРУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розтрусити. Корови стояли чи лежали на старанно розтрушеній підстилці (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 264);  * Образно. Жінка зразу ж взялася за роботу. Вона збирала прутики, вітром розтрушені по стрісі, й затикала ними дірки (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 60);
//  у знач. прикм. За копицями, що стояли осторонь, лежало на землі ще вологе від дощу, розтрушене сіно (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 16);
//  розтрушено, безос. присудк. сл. Дивлюсь, — подають не платформи, а закритий товарний вагон: на підлозі трохи соломи розтрушено (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 175).