РОЗТРОЩЕНИЙ

РОЗТРО́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розтрощити. Падали під ударами танків смугасті прикордонні стовпи, розтрощені гусеницями (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 121); Ваня Кравчук спирався на милицю. Розтрощена кулею кістка ноги ще не зовсім зміцніла (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 201); Висота впала! Броньований кулак німців був розтрощений (Семен Скляренко, Орл. крила, 1948, 65);
//  у знач. прикм. Варвара бачила перед собою.. розтрощені гвинтівки й кулемети, зірвані з танків башти (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 438); На розлогому возі в Оленчука лежать двоє: матрос з розтрощеним плечем, другий — зовсім хлопчик — поранений в голову розвідник із повстанської кінноти (Олесь Гончар, II, 1959, 121);
//  розтрощено, безос. присудк. сл. Студений вітер уже задимає з поля просто на Вутаньку: вагонне скло розтрощено (Олесь Гончар, II, 1959, 171); Війна закінчилась! Торжествував радянський народ, раділи всі прості люди в усьому світі — було розтрощено підступного ворога — гітлерівський фашизм (Антон Хижняк, Тамара, 1949, 270).