РОЗШУМІТИСЯ

РОЗШУМІ́ТИСЯ, млюся, мишся; мн. розшумляться; док. 1. Почати сильно і довго шуміти. Надійшла весна весела, Закипіли в праці села, Розшумілися Лани (Максим Рильський, Урожай, 1950, 40); Там, де кров пролито під гарматний грім, розшумілось жито колосом густим (Володимир Сосюра, Зел. світ, 1949, 24); Розшумілися піснями гори й вулиці твої [Києва], і співають разом з нами голосисті солов’ї (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 113);  * Образно. Будуть знов казки та небилиці, Розшумляться спогади, мов сад (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 62);
//  Почати голосно кричати, лаятися і т. ін. Він не хотів розуміти. Розшумівся, як самовар, що ось-ось має збігати (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 395).