РОЗХИЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., РОЗХИЛИТИСЯ, хилюся, хилишся, док.
1. Відходити в різні боки, відхилятися набік, роз’єднуватися (про що-небудь зімкнуте, з’єднане, дотичне). На мить зелення розхиляється, і перед очима Петруні стоїть Кошовий (Степан Васильченко, II, 1959, 68); Сонце просвітлює воду, і їх [водорості] видно виразно, до кожного стебельця, наче в акваріумі, а там, де Тоня бреде, вони самі розхиляються перед нею, наче дають їй дорогу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 224); * Образно. Туди і сюди розхилившись, чоботи журно дивились — на жовті онучі, на груддя, брилки землі, що зашерхли за ніч, од підошви одлипли (Павло Тичина, I, 1957, 246).
2. Розкриватися, розчинятися (про що-небудь закрите, зачинене);
// Розкриватися, розтулятися (про очі, уста, губи). Лице облила блідість, тонкі губи розхилилися і тремтіли нервово (Іван Франко, VII, 1951, 116).
3. Розпрямлятися, розгинатися. Олеся вирвала квітку й, не розхиляючись, нюхала її (Нечуй-Левицький, III, 1956, 52); Та йшла Галя, не оглядалася. Жала пшениченьку, не розхилялася (Українські народні пісні.., II, 1965, 125); Онисія Степанівна витягла голову з скрині й розхилилась на ввесь зріст (Нечуй-Левицький, III, 1956, 165).
4. Розкидатися, простягатися широко в сторони. Тихо шелестіли зелені вершечки ліз, розхиляючись (Нечуй-Левицький, I, 1956, 54); Розхиліться, калинові віти! (Словник Грінченка).
5. тільки недок. Пас. до розхиляти 1—4, 6.