РОЗХИ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розхилити.
2. у знач. прикм. Який розхилився, розчинився. З коридора через розхилені двері виглянула Ориська (Ірина Вільде, Б’є восьма, 1945, 3).
3. у знач. прикм. Розкритий, розтулений. Білі зуби блищали крізь розхилені уста (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 376).
4. у знач. прикм. Який розкинувся, простягся широко в сторони. Промінь сонця порснув між розхиленими гілочками і впав на яблуко (Іван Сенченко, Опов., 1959, 30).