РОЗХВИЛЬО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розхвилювати і розхвилюватися. Співали [пташки].. весні, співали розхвильованій до сліз Вутаньці (Олесь Гончар, II, 1959, 196); З берегів Дойрана, дуже в той день розхвильованого, бачили ми гори і навіть селища Греції (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 144).
2. у знач. прикм. Який розхвилювався, став неспокійним. Замфір покинув розхвильовану громаду, не вияснивши собі гаразд очікуваного лиха (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 195); Жінки оточили міцним колом розхвильовану Оленку й одна поперед одної щебетали їй слова здивування, поваги й ласки (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 257).
3. у знач. прикм. Який став бурхливим, розбурханим (про річку, море і т. ін.). Друг один — по один бік, Другий друг — по другий бік, А між ними скаженіє Розхвильований потік (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 111); * Образно. Вітри шуміли, шепотіли у розхвильованих житах (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 23).