РОЗХМАРЮВАТИСЯ, юється, недок., РОЗХМАРИТИСЯ, иться, док.
1. Ставати ясним, безхмарним (про небо, обрій і т. ін.). Морозно. І небо розхмарилось — зорями глянуло (Андрій Головко, I, 1957, 153);
// безос. Зникати з обрію, розходитися (про хмари). [2-й чоловік:] Обсушились би ще трохи, доки зовсім розхмариться (Марко Кропивницький, II, 1958, 493).
2. перен., розм. Розвіюватися, зникати. — Спи, мамо!.. Хай уві сні уста твої всміхнуться — і розхмариться смуток (Андрій Головко, I, 1957, 55).
3. перен. Ставати радісним, привітним. Поздоровкався [Давид] з батьком. Той навіть аж розхмарився, та хіба на мить, — знов брови обважніли й нависли (Андрій Головко, II, 1957, 20);
// Набувати радісного, веселого виразу. — Ти вже йдеш? — поквапно спитала Оля, боячись, що Сашко піде кудись і вона не скаже йому оті слова, від яких його похмуре обличчя неодмінно має розхмаритись (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 53).