РОЗХМА́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розхмарити. * Образно. Ранок. Жовтневий, несподівано, сонячний ранок, розхмарений вітром (Ігор Муратов, Жила.. вдова, 1960, 15).
2. у знач. прикм., перен. Радісний, привітний;
// Ненасуплений, непохмурий. Весело тріщали дрова в грубі, Пахло житнім хлібом і теплом, І спадали ніжно пасма любі Над твоїм розхмареним чолом (Максим Рильський, III, 1961, 269).