РОЗЧУ́ЛЕНО. Присл. до розчулений 2. Іван Петрович зробив крок наперед і розчулено обійняв високого козака за плечі (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 42); Заспівував хтось тонко, дзвінко, розчулено (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 313); Вона подала свою широку, чоловічу руку, і очі її розчулено заблищали (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 155).
РОЗЧУЛЕНО
Тлумачення слова