РОЗБИ́ТОК, тку, чол., діал.
1. Відбитий від чого-небудь шматок; залишок чогось зламаного.
2. Той, хто зазнав поразки, потерпів аварію і т. ін. Поволі розбитки збиралися, і фронт приймав давній вигляд (Мирослав Ірчан, I, 1958, 280); В Ярослава тільки й було людей, що троє воїнів та медовар з.. конем, та ще нещасні розбитки, втікачі (Павло Загребельний, Диво, 1968, 515); * Образно. Ох, борці, якби ви знали, що то є безсилі руки! Що то є лежати тихо, мов сумний розвиток долі (Леся Українка, I, 1951, 314).