РОЗБУШО́ВАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розбушувати. Зараз копиця була геть розбушована, наче біля неї щойно походив бугай (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 284).
2. у знач. прикм. Який розбушувався, став бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.). Вона вже бачила його десь на океанських просторах, серед апаратури в радіорубці, серед розбушованих хвиль, що б’ють аж на верхні палуби (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 327).