РОЗБУ́РХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗБУ́РХАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Втрачати спокій; розтривожуватися. — І мені не хочеться спати, розбурхався спогадом… (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 103).
2. Ставати бурхливим, неспокійним (про річку, море і т. ін.). Розбурхались води, розлилися ріки І ниви, і села руйнують навіки (Іван Франко, XIII, 1954, 168);
// Ставати діючим, вибухати (про вулкан).
3. Наростати, посилюватися, досягати великої інтенсивності, сили у своєму вияві (про явища природи). Цього дня як навмисне зранку розбурхався вітер, а навечір розходилася буря (Яків Баш, Вибр., 1948, 86); На третій день розбурхалась гроза: з громами, блискавками, але без дощу (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 577).