РОЗБУ́РХАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розбурхати. Розбурхані великою грозою на сході, люди брались за зброю, не хотіли коритись гнобителям (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 33); Він неначе проковтнув усі розбурхані у нім почування й думки і сказав дрижачим голосом: — Се вже так буває, Михайле, буває так! (Ольга Кобилянська, II, 1956, 100); Надворі зовсім звечоріло, та не заспокоювались стривожені думки, як не може одразу заспокоїтися море, розбурхане буремними вітрами (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 168).
2. у знач. прикм. Який втратив спокій; збуджений, розтривожений. Дзеленчав дзвоник, але розбурханий натовп не вщухав. У повітрі підводились кулаки, злобно блискали очі (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 119); Вона відчувала, що Віктор закляк на місці, не відриваючи від неї свого погляду, і в цю хвилину ненавиділа його всією силою своєї розбурханої душі (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 210); В наскрізь прозорому весняному повітрі, під лунким оцим небом далеко чути голос розбурханого, мітингуючого Скадовська (Олесь Гончар, II, 1959, 68); Гнат сидів на березі під вербою. Нічний холод трохи прохолодив його та втихомирив розбурхані нерви (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 31).
3. у знач. прикм. Який розбурхався, став бурхливим, неспокійним (про річку, море і т. ін.). З вимитої прибережної складки Павло Михайлович витягнув невеликий човен і, попрощавшись з усіма, спихнув його на розбурхану воду (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 708); Вони вийшли на високий горб. Відсіля відкривався величний краєвид розбурханого моря (Микола Трублаїні, I, 1955, 153); Розбурхані хвилі одна за одною накочувались на берег (Олесь Донченко, V, 1957, 23);
// Який став діючим (про вулкан). В ті хвилини, коли гуркіт канонади наростав, нам здавалось, що ми наближаємося до кратера розбурханого вулкана (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 286).
4. у знач. прикм. Який досяг великої інтенсивності, сили в своєму прояві. Здавалось, якась темна сила, встаючи валом, накочується все ближче, наосліп шукаючи виходу своїй роз’ярілій, розбурханій ненависті (Олесь Гончар, II, 1959, 250); — Овва, що вас так рано вигнало?! — Ранок вигнав, Катре! — кричу голосно, щоб дати волю своїй розбурханій радості (Яків Качура, II, 1958, 81); З голосіння жінок, з розбурханої, безладної розмови чоловіків Максим зрозумів: у таборі була бійка (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 83); Розбурханий вітер по полю гуляє, лозини та квіти додолу схиляє (Наталя Забіла, Веселим малюкам, 1959, 90).