РОЗБУНТО́ВАНИЙ, а, е, розм., рідко. Який дуже схвилювався, розтривожився від чого-небудь; схвильований;
// Який зняв бунт (див. бунт 1). Йому, Оленчукові, завдячує він тепер своїм життям. Мабуть, сама доля послала йому в розбунтованій Чаплинці колишнього його підлеглого з чабанською гирлигою із-за купи кураю! (Олесь Гончар, II, 1959, 61).
РОЗБУНТОВАНИЙ
Тлумачення слова