РОЗБУЯТИСЯ, яється, док.
1. розм., рідко. Те саме, що розбушуватися 2. Розбуялась досадонька з вогнем на просторі, розсипала палкі іскри, мов яснії зорі (Леся Українка, I, 1951, 203); Поволі в ньому розбуялося почуття господаря землі, відчуття своєї влади над нею (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 125).
2. Стати бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.).
3. Пишно розростися. Віталій аж насилу догадався, що його [виноград] треба підв’язувати, і вони мовчки, невміло-щасливо взялися знов працювати.., підв’язували той кущ чаушу-винограду, що, розбуявшись, ласкаво шелестів на них листям та вився пагінням (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 52); Виганяла [земля] вгору паростки всякого зела, наповнювала життєвою силою бруньки, і вони росли, бубнявіли, готуючись розбуятися квітом і листом, зашуміти на весь світ радістю оновлення (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 23).