РОЗБУЯ́ЛИЙ, а, е.
1. Який посилився, досяг у своєму вияві великої сили, інтенсивності (про почуття, стихійні сили і т. ін.). Б’ють почуття в мені, нестримні, розбуялі, Тріпочуть і дзвенять: — Летім немов стріла! У море життьове рушаймо (Микола Зеров, Вибр., 1966, 438); Нехай гроза, хай вітри розбуялі, — Живе в нас чеська музика в серцях, Ми за нею йдемо — уперед, все далі! (Максим Рильський, Наша сила, 1952, 101).
2. Який став бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.). Розбуялі хвилі.
3. Який пишно розрісся. Перед нами одкривався простір вересневих полів, вкритих вигорілою стернею, сивими качанами розбуялої капусти по неглибоких видолинках (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 70).