РОЗБІЙНИЧАТИ

РОЗБІЙНИЧАТИ, аю, аєш, недок. Займатися розбоєм, грабіжництвом. Королівські васали будували міцні замки і розбійничали на великих шляхах (Історія середніх віків, 1955, 89); — Ти де був? — По Волзі їздив… — Розбійничав? — тихо спитав Хома (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 315);  * Образно. Дівчина підбігла до того місця, де розбійничав хижак, і.. під сухою травицею побачила краєчок джмелиного гнізда (Михайло Стельмах, I, 1962, 525);
//  перен., розм. Чинити насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь. Данько почував, як прокидається в ньому лють до пришельців [військ Антанти], що з’явились з-за моря розбійничати на його рідній землі (Олесь Гончар, II, 1959, 46).