РОЗБІЯ́КА, и, рідко.
1. чол. Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом; розбійник. Заводив він у думках свого товариша в темні лісові нетрі, напускав на його розбійників, які замахнулися вже на його ножами; тоді сам вибігав із-за кущів з рушницею, розгонив розбіяк (Степан Васильченко, I, 1959, 164); Без сльози гіркої Поспішає розбіяка До добичі свої [своєї] (Степан Руданський, Тв., 1959, 46).
2. чол. і жін. Те саме, що задирака. — Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре — він удвічі добрий (Степан Васильченко, II, 1959, 361).