РОЗБЕ́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБЕ́СТИТИ, ещу, естиш, док., перех.
1. Привчати кого-небудь до поганих, аморальних звичок, робити аморальним; псувати. — Ви проповідували крамолу! Ви розбещували нашу молодь! Хто вам дав на це право? (Петро Колесник, Терен.., 1959, 276);
// Робити нестійким у поглядах, збивати з правильного шляху. Лівонародники повторюють на ділі вчення буржуазії, розбещуючи дрібних селян «хазяйськими» ілюзіями (Ленін, 25, 1972, 61).
2. Потураючи кому-небудь, робити його недисциплінованим, свавільним; розпускати. — Розбестив вас ваш хлопський пан! Розлінилися! Та я вас підтягну! (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 156); — До речі, про твоїх дітей. Розбестив їх так, що вони тільки шкоду людям роблять (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 102);
// Надмірною увагою псувати кого-небудь, робити неслухняним, вередливим. — Ми страшенно розбестили нашу сучасну молодь. Вона зовсім не знає, що таке труднощі (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 103).