РОЗБА́ЛУВАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розбалувати.
2. у знач. прикм. Який розбалувався, став неслухняним, вередливим. — Болеслава не люблю. — Хакон мав голос розкапризованого, розбалуваного парубчака (Павло Загребельний, Диво, 1968, 387).