РОЗ’ЮШЕНИЙ 1, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до роз’юшити1. Все ще гарячий, роз’юшений злістю, він наскочив з розгону на маленьке дівча, що тряслось в жаху біля самого воза (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 311).
2. у знач. прикм. Лютий, злий. Гиньо блиснув на неї таким лихим оком, що Дарка дійсно відчула страх перед цим роз’юшеним хлопчиськом (Ірина Вільде, Б’є восьма. 1945, 147).
РОЗ’ЮШЕНИЙ 2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до роз’юшити 2;
// у знач. прикм. Панки втирали полами роз’юшені види та носи (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 65); Хлопці потомилися. Вони стали посеред хаосу й безладдя, захекані, розпатлані, в подраній білизні, з роз’юшеними носами, але щасливі, задоволені (Іван Микитенко, II, 1957, 437).
РОЗ’ЮШЕНИЙ 3, а, е, діал. Який роз’юшився (див. роз’юшитися2). Моя машина раз у раз сповзала із слизької, роз’юшеної дороги (Юрій Яновський, II, 1954, 7); Звечора над горами пронеслася злива. Роз’юшена земля так і пливла під ногами. По ступиці вгрузали колеса возів (Радянська Україна, 24.VII 1962, 3).