РОТИК

РО́ТИК, а, чол. Зменш.-пестл. до рот 1. Діти пороззявляли роти. Горішки і маківники залоскотали у їх ротиках (Нечуй-Левицький, II, 1956, 319); У кротихи Любий кротик — Чорна шубка, Чорний ротик — Розлінився В самий край (Михайло Стельмах, V, 1963, 370); На землю спала неймовірна спека. Листя на деревах повисло донизу, пташки мовчали, сиділи, мов сонні, роззявивши ротики (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 60);  * Образно. Срібний пил клубочиться над полями, тисячі мільйонів колосків розкривають свої пожадливі ротики і ловлять той пилок, щоб налитися зернами (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 112).