РОСТИНА

РОСТИ́НА, и, жін., заст. Рослина. Дворик посипано піском і засаджено де-не-де тривкими ростинами, здебільша агавами (Леся Українка, III, 1952, 270); Ростини боялись навіть тягти сік із землі, пити холодну росу, виправити зібгані листочки, розгорнути звинені квітки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 176); Прийди ж, прийди [весна]! Тепла і світла прагнуть Усі живі створіння, всі ростини І без твоєї ласки замирають (Володимир Самійленко, I, 1958, 116);  * У порівняннях. Немов ростина, у котрої корінь Хробак підточить, голову схиляє, Опустить листя.., так Валентій похиливсь (Іван Франко, XIII, 1954, 203).