РОНДО, невідм., сер. Музична форма, для якої характерне кількаразове повторення основної музичної теми, що чергується з побічними; музичний твір, написаний у такій формі. Казанцев заряджував танцями: після кадрилі завів рондо (Нечуй-Левицький, III, 1956, 139); Фінал «Української симфонії» [невідомого автора XVIII ст.], як і переважна більшість останніх частин тодішніх творів даного жанру, написаний у формі рондо (Народна творчість та етнографія, 4, 1963, 42).
РОНДО 1, невідм., сер. Віршова форма, що так само, як і рондель, має тематичні повтори, але утворюються вони іншим способом; віршований твір, написаний у такій формі. Написала я короткий нарис, чи властиво рондо в прозі, під заголовком «Рожі» (Ольга Кобилянська, III, 1956, 544); Він [М. Рильський] дав нам цілий ряд нових строфічних побудов, цікавих задумів у межах од дворядкової строфи (дистиха) аж до таких найскладніших строф, як рондо (Степан Крижанівський, М. Рильський, 1960, 187).
РОНДО 2, невідм., сер.
1. Закруглений з різкими потовщеннями рукописний, а також друкований шрифт.
2. Перо з широким тупим кінцем для такого письма.
3. перен. Що-небудь кругле, круглої форми. — Панно Рено, це рондо взагалі треба забрати. Вам не можна носити капелюха з такими полями. У вас замале лице для цього (Ірина Вільде, Троянди.., 1961, 323).