РОМА́НТИК, а, чол.
1. Послідовник романтизму (у 1, 2 знач.). Жуковський.. перекладав і німецьких романтиків, і Гомера (Максим Рильський, III, 1955, 136); Як відомо, саме романтики першими в літературі почали щедро черпати із скарбниці усної народної творчості, їм вона була завжди близькою (Народна творчість та етнографія, 4, 1962, 26); Жанровими особливостями балади Шевченка близькі до балад прогресивних українських романтиків (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 47).
2. Романтично настроєна людина, схильна до мрійності, до ідеалізації дійсності. Влас був з натури романтиком, і незабаром сама пригода, героїчність ситуації та близькість коханої дівчини захопили його цілком (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 78); Дівчата прийшли сюди — завзяті і юні романтики.. — з усіх кінців України (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 160).