РОКО́ВАНИЙ, а, е, поет.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до рокувати. Все частіше поверталося до поета почуття розпачу від думки, що він довічно відкинутий усім світом і рокований на безнадійне животіння гарнізонного солдата (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 181); Рокованих на страту.. гайдуки саме підвозили хурами (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 162);
// роковано, безос. присудк. сл. Це — здавна так. Померлому царю Роковано без епітафій мармур (Віталій Коротич, Поезії, 1967, 135).
2. у знач. прикм. Неминучий, невідворотний; фатальний. Час рокований розплати, Гроз і битов час, Проведи через загати На Вкраїну нас (Павло Усенко, І сьогодні.., 1957, 176); Все, що діялося далі, Боровий уже невиразно згадує геть аж до тієї рокованої миті, що мало не лишила його навіки калікою… (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 200);
// Визначений наперед долею. Дівчину звуть Наталя. Наймиліше з імен, що стане для мене в житті рокованим… (Терень Масенко, Роман.., 1970, 123);
// Який виражає покірність долі. Чудин став нас соромити, і голос його був зовсім не рокований, а, навпаки, бадьорий та глузливий (Юрій Яновський, II, 1954, 137).