РО́КІТ, коту, чол.
1. Розкотисті звуки, що зливаються в монотонне звучання. Грім двобою рокотом могутнім відгримів звитяжно над Дніпром (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 213); Вітрець дихнув, Почувся рокіт грому, І дощ полив затоптані поля (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 145);
// Шум моря, річки, хвиль. Внизу під нами чорніє море. Чути шум і рокіт (Юрій Яновський, II, 1958, 26); Рокіт ріки у долині В серці ношу і донині (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 68); Він вслухався в рокіт хвиль (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 137);
// Монотонний, глухий, приглушений гуркіт працюючих машин, механізмів і т. ін. Трепетний вітер доніс з поля далекий рокіт трактора (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 65); Мотори гули глухо, одноманітно, і він задрімав потихеньку під цей могутній монотонний рокіт (Вадим Собко, Граніт, 1937, 62);
// Звуки оркестру, музичних інструментів. Дрібно бив барабан. Загрозливий рокіт зростає. Розкати грімкіші й грімкіші (Микола Бажан, Роки, 1957, 258); В ній [українській мові] гомін Дніпра-Славути, Дібров віковічний шум,.. І рокіт бандур над шляхом (Любов Забашта, Вибр., 1958, 48);
// Низьке звучання голосу або приглушений шум багатьох голосів. Несподівано у відповідь чує [отець Миколай] рокіт басовитого сміху. Отець Вікентій, відкинувшись могутнім станом, так регоче, що на його очах починають ворушитися сльози (Михайло Стельмах, I, 1962, 410); * Образно. Вслухайтеся, земле і небо, У рокіт страждань моїх (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 13).
2. Мелодійні переливчасті звуки. Чудовий рокіт солов’я Розлігся навкруги… (Валер’ян Поліщук, Вибр., 1968, 181).