РОГА́ЧИК, а, чол.
1. Зменш. до рогач. Загнавши в загорожу частину отари, чабани ловлять вівцю за вівцею і кидають у.. рів, вівця злякано пливе по ньому, а її зверху Тоня ще й рогачиком придавить, щоб з головою пірнула в ту наколочену теплу бурду, щоб вся короста з овечки зійшла (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 318);
// Пристрій, що має форму розвилки, признач. для тримання чого-небудь. Катруся швидко прощається в телефон, щось нескладне бурмотить і нарешті вішає гарячу трубку на блискучого рогачика (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 160).
2. тільки мн. Спосіб вишивання. От би добре уставки петрушечкою та зерновим виводом вишити, а чохла — вирізуванням або рогачиками (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 216).