РОБІТНИЦЯ

РОБІТНИ́ЦЯ, і, жін. Жіночий рід до робітник 1, 2, 4. Робітниці кинули роботу і пішли з фабрики (Нечуй-Левицький, II, 1956, 99); Котра дівка робітниця — до тої берися, Але котра ледащиця — бігме, стережися (Коломийки, 1969, 250); А он біля дівчат походжає найстарша робітниця, вона настановлена, щоб глядіти, аби хто чого не зіпсував чи не вкрав (Леся Українка, III, 1952, 491); — Вдень я ходив до Вовчихи. Ми з її робітницею витрушували й вибивали килими й плахти та стирали пил з картин (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 116);  * Образно. Література, так як і наука сьогочасна, повинна бути робітницею на полі людського поступу (Іван Франко, XVI, 1955, 13).
 Хатня (домашня) робітниця — жінка, яка виконує всю хатню (домашню) роботу в кого-небудь за наймом. — Я тут [у Києві] із сорок восьмого, а сама кагарлицька… Спочатку Хрещатик відбудовувала, а потім у хатні робітниці дівчата підбили (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 67).