РОБА 1, и, жін.
1. спец. Робочий одяг. На місток вискочив у засмальцьованій робі другий механік Торба (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 3); Входить Катерина. Вона в робі. Безперечно, її викликали з роботи (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 585).
2. заст. Одяг взагалі, перев. формений. Іліон у полум’ї, — гугнявив монах у шовковій робі з обличчям римського аристократа, недбало граючись лорнеткою (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 115); [Полковник:] Чого ви так дивитесь? [Представник «Керчи»:] Інтересуюсь робою. (Простяг руку і пробує сюртук полковника) (Олександр Корнійчук, I, 1955, 28);
// збірн. Речі особистого користування. [Лука:] Химо! Мій портфель і чемойдан [чемодан]!.. [Хима (убігла):] Ось ваша роба, дядю Лука (Микола Куліш, П’єси, 1960, 90).
РОБА 2, и, жін., заст. Роботяща, працьовита людина (про жінку). Найміть цю жінку, вона і видоє [видоїть], і їсти зварить, і вимиє — така роба, що нема вже що й казати (Словник Грінченка).