РЯБОТИ́ННЯ, я, сер., збірн.
1. Шрами від віспи або руді пігментні цяточки на шкірі людини. Його червоне обличчя в густому ряботинні не віщувало нічого втішного (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 11).
2. Плями або цяточки іншого кольору на якому-небудь фоні. Руки й груди [Литки] були, наче січкарня з двома дишлами, обличчя, як розрізаний надвоє найдостигліший кавун з чорним насінням-ряботинням (Григорій Епік, Тв., 1958, 36).
3. чого. Безліч предметів, від яких рябить в очах. В повітрі заколивалося ряботиння недбало скинутих бомб (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 557).
4. Дрібні хвилі на поверхні води; брижі. Кругом весла Повільно Ряботиння наростає (Микола Шпак, Вибр., 1952, 108); Весняний вітер сердито скуб солом’яну стріху і притрушував синювато-іскристе ряботиння калюж (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 54).