РІЗНОГОЛО́СИЦЯ, і, жін.
1. Незлагодженість голосів, звуків. Старшокласники відповіли [на привітання] голосно й одностайно, лише в шеренгах новаків прозвучала різноголосиця (Спиридон Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, 38);
// Голоси, мова, що звучать по-різному, на різні лади; безладний шум. Демонстрації втишиться різноголосиця (Андрій Малишко, Полудень.., 1960, 40).
2. перен. Відсутність єдності, одностайності в поглядах, думках, діях і т. ін. Незважаючи на кустарництво в організаціях і різноголосицю керівників, соціал-демократичний рух у Росії зростав і ширився (Комуніст України, 1, 1965, 34).