РІЗЬБЯ́РСТВО, РІЗЬБА́РСТВО, а, сер.
1. Мистецтво створення малюнка, візерунка, зображення на твердому матеріалі. Гуцульське мистецтво, його орнамент використовувалися [прихильниками «чистого мистецтва»] поверхово: точно копіювався рисунок вишивки, різьбярства.. і переносився на глину без розуміння того, що кожний матеріал по-іншому сприймає той же елемент орнаменту (Гуцульська кераміка, 1956, 15); До старовинних видів українського народного мистецтва належить різьбярство, яке широко застосовувалось в архітектурі і в побуті. Про це свідчать монументальні різьблені сволоки Чернігівщини, помережані виразним геометричним орнаментом деталі архітектурних споруд Київщини (Народна творчість та етнографія, 4, 1966, 35).
2. Мистецтво створення скульптурного зображення з каменю, дерева, кості і т. ін. різанням, вирізуванням. Невелике дерев’яне погруддя Шевченка… Нехитре, напрочуд просте й скромне, виконане в безпосередній творчій манері народного різьбярства (Мистецтво, 2, 1961, 5); Саме сюди, у Чорнянку, і запросив на різдвяні канікули Д. Д. Бурлюк молодого Маяковського, з яким познайомився у вересні 1911 р. в Москві, в Училищі живопису, різьбярства й зодчества (Радянське літературознавство, 4, 1963, 29).